Хроніка Хоріна в картинах

Пролог. Земля озер і буків

Північний схід Бранденбурга, близько години дороги від Берліна. Льодовики останнього льодовикового періоду залишили тут пагорби, сотні озер і піщані рівнини, які згодом вкрили бучини й соснові ліси.

Сьогодні це біосферний заповідник Шорфгайде-Хорін, а неподалік лежать букові ліси зі списку Світової природної спадщини ЮНЕСКО. У XIII столітті ж це було прикордоння асканійських володінь: далі лежали землі слов’ян і Помор’я.

Ти очолюєш громаду ченців-цистерціанців, що приходить сюди 1258 року. Твоє завдання: молитися й працювати, ora et labora, і звести обитель, про яку говоритимуть через сім століть.

ДжерелоBiosphärenreservat Schorfheide-Chorin; Klosterland e. V. (Faltblatt Chorin)

Асканії й Бранденбурзька марка

Маркою Бранденбург правив рід Асканіїв. У середині XIII століття країною спільно керували брати-маркграфи Йоганн I та Оттон III.

Монастирі були для них опорою: вони освоювали землі, засновували господарства й закріплювали владу на межі зі слов’янськими землями. Обитель, яку ти будуєш, задумали як представницьку й поховальну для Асканіїв.

1258 року маркграфи передали монастирю Lehnin села й озера з дорученням заснувати нову обитель на більшому острові Парштайнського озера.

ДжерелоA. F. Riedel, Codex diplomaticus Brandenburgensis A XIII (1857), Nr. V (2.9.1258); Klosterland e. V. (Faltblatt Chorin); D. Schumann, Markgräfliches Hauskloster, in: Offene Kirchen 2022 (Förderkreis Alte Kirchen Berlin-Brandenburg)

Білі ченці

Орден цистерціанців заснували 1098 року в Сіто в Бургундії ченці, які хотіли суворіше жити за Статутом святого Бенедикта. Вони носили габіти з нефарбованої вовни, тому їх прозвали білими ченцями.

Цистерціанці селилися далеко від міст, біля води, і жили власною працею. Їхні церкви мали бути простими: без дзвіниць, лише з невеликою башточкою на гребені даху.

Обителі поширювалися як родина: материнський монастир засновував дочірні. Для Марієнзее, а отже й Хоріна, материнським був Lehnin, теж фундація Асканіїв.

ДжерелоBrandenburgisches Klosterbuch (2007); A. F. Riedel, Codex diplomaticus Brandenburgensis A XIII (1857), Nr. V

Острів Марієнзее

2 вересня 1258 року маркграфи доручили заснувати цистерціанську обитель на острові в Парштайнському озері. Її назвали Марієнзее, тобто «Озеро Марії». Колишній острів Пелітцвердер сьогодні став півостровом.

На острові стояло слов’янське кільцеве городище з пізнішим замком; монастир збудували поруч із ним. Маркграфа Йоганна I поховали в недобудованій церкві Марієнзее; згодом його останки перенесли до Хоріна.

Від Марієнзее збереглися рештки мурів і фундаменти; коли сюди приїхав Теодор Фонтане, вони стояли заввишки лише близько двох футів.

ДжерелоA. F. Riedel, Codex diplomaticus Brandenburgensis A XIII (1857), Nr. V; Kloster Chorin: Geschichte (kloster-chorin.org); D. Schumann, Markgräfliches Hauskloster, in: Offene Kirchen 2022 (Förderkreis Alte Kirchen Berlin-Brandenburg); Th. Fontane, Wanderungen durch die Mark Brandenburg, Bd. 3 (1873)

Конверси й грангії

Цистерціанська громада мала два стани. Хорові ченці більше часу віддавали молитві, а брати-конверси, здебільшого вихідці з селян, виконували основну господарську роботу.

Віддалені хутори ордену називалися грангіями. Конверси жили там тижнями, обробляли поля й доглядали худобу. У Хоріні для них звели окреме західне крило, останнє з крил обителі.

Завдяки цій системі цистерціанці стали відомими господарями середньовічної Європи.

ДжерелоMuseum Eberswalde (Th. Sander); Brandenburgisches Klosterbuch (2007)

Переїзд до Хоріна

Острів виявився незручним: грамота 1273 року говорить про «багато незручностей». Переїзд до Хорінського озера, нинішнього Амтсзее, вирішили близько 1266 року; початок будівництва нової церкви джерела датують 1272 або 1273 роком.

8 вересня 1273 року маркграфи офіційно підтвердили переїзд, і обитель прийняла ім’я Хорін. На новому місці вже був млин, наданий обителі 1258 року, і воно лежало біля озера ближче до Еберсвальде та Ангермюнде.

Монастир будували за годинниковою стрілкою довкола двору. Останнім, близько 1300 року, завершили західний фасад церкви.

Ще раніше, грамотою від 1 квітня 1272 року, маркграфи Оттон і Альбрехт надали монастирю Святої Марії в Хоріні дев’ять гуф землі біля Вольтерсдорфа. Згодом сюди перенесли останки маркграфа Йоганна I, і Хорін став усипальницею його лінії Асканіїв. На колишньому острові, нині півострові Пелітцвердер, ще видно рештки мурів Марієнзее; Теодор Фонтане побував там і описав їх у «Мандрівках Бранденбурзькою маркою».

ДжерелоA. F. Riedel, Codex diplomaticus Brandenburgensis A XIII (1857), Nr. V (2.9.1258), XIV (1.4.1272), XVII (8.9.1273); Museum Eberswalde; Th. Fontane, Wanderungen durch die Mark Brandenburg, Bd. 3 (1873); Kloster Chorin: Geschichte (kloster-chorin.org); D. Schumann, Markgräfliches Hauskloster, in: Offene Kirchen 2022 (Förderkreis Alte Kirchen Berlin-Brandenburg)

Цегельня

Глину копали поблизу, місили з водою й піском і формували в дерев’яних формах. Сиру цеглу сушили тижнями, а потім випалювали в польових печах. Часто придатною виявлялася лише приблизно третина випалу.

Середньовічна цегла так званого монастирського формату була більшою за сучасну, близько 28 сантиметрів завдовжки. Для фризів, нервюр і віконних обрамлень формували фігурну цеглу, а в цегляній готиці частину цегли глазурували, і стіни сяяли темними смугами.

Узимку на будівництві працювало значно менше рук, тож і цегляна справа мала свій сезон, як і в грі, де влітку цегла йде швидше.

ДжерелоKloster Chorin: Geschichte (kloster-chorin.org); D. Schumann, Markgräfliches Hauskloster, in: Offene Kirchen 2022 (Förderkreis Alte Kirchen Berlin-Brandenburg); O. Stiehl, Backstein, in: Reallexikon zur Deutschen Kunstgeschichte, Bd. I (1937), Sp. 1340–1345; G. Kiesow, Backstein ist nicht gleich Backstein, in: Monumente 3/2009; Hochschule Neubrandenburg: Ziegeleien allgemein (hs-nb.de); G. Binding, Bauwissen im Früh- und Hochmittelalter, in: Wissensgeschichte der Architektur, Bd. III, Berlin 2014

День ченця

День цистерціанця ділили молитви, праця й читання. Ченці вставали вночі на вігілії, а взимку підводилися ще затемна, задовго до світанку. Розмовляти дозволялося мало: у дормиторії, трапезній і на галереї панувала тиша.

Від Великодня до середини вересня зазвичай їли двічі на день (улітку в середу й п’ятницю часто лише раз), решту року раз, а у Великий піст тільки ввечері. Хліб, овочі, бобові й риба були основою столу, бо Статут обмежував м’ясо. Під час трапези один брат читав уголос, а інші мовчки слухали.

Між молитвами чергувалися праця в полі й майстернях та «божественне читання», тобто повільне вдумливе читання Святого Письма.

ДжерелоRegula Benedicti, cap. 6, 8, 16, 38–42, 48

Літургія годин

Статут святого Бенедикта ділив день ченця молитвами: вночі вігілії, на світанку хвалитні, далі прима, терція, секста й нона, вечірня й повечір’я перед сном.

У грі їх чотири, зате за твоїм реальним часом: хвалитні о 6:00, секста о 12:00, вечірня о 18:00 і повечір’я о 21:00. У ці години Віра подвоюється.

ДжерелоRegula Benedicti, cap. 8–18

Гості й прочани

Статут святого Бенедикта велить приймати кожного гостя, як самого Христа. Тому при обителях були гостьові доми, а мандрівники могли розраховувати на хліб і нічліг.

Прочан легко впізнати за широким капелюхом, посохом і мушлею, знаком паломників до Сантьяго-де-Компостела. У грі вони приносять пожертви або благословення.

ДжерелоRegula Benedicti, cap. 53

Західний фасад

Тринефна базиліка Хоріна отримала знаменитий західний фасад близько 1300 року. Мистецтвознавець Георг Дехіо назвав церкву найвизначнішим і найшляхетнішим твором ранньої готики в північнонімецькій цегляній архітектурі.

У західному крилі збереглися фрагменти середньовічних розписів близько 1300 року, щоправда здебільшого як копія, зроблена під час реставрації 1885 року. Цистерціанська громада прожила в Хоріні близько 270 років.

ДжерелоG. Dehio, Handbuch der deutschen Kunstdenkmäler, Bd. 2 (1906); Museum Eberswalde; Klosterland e. V. (Faltblatt Chorin); J. Raue, Ein Mittelalterbild im Rahmen von Ordnung, Pflicht und Schönheit, in: N.-J. von Möllendorff, V. Ummenhofer (Hg.), Mittelalterbilder und Denkmalpflege, Bamberg 2023, S. 241–268

Вода для млинів і ставків

З Амтсзее витікає річечка Рагезе, але її води не вистачало для монастирських млинів і господарства. Тож ченці прокопали Неттельграбен, канал завдовжки кілька кілометрів, що вів додаткову воду з басейну Парштайнського озера до обителі, її ставків і млинів. Близько 1400 року обитель мала одинадцять водяних млинів.

Риба була важливою частиною монастирського столу, бо статут обмежував м’ясо. Тому цистерціанці загачували ставки, а маркграфи надавали обителі рибальські права, зокрема в Одербергу.

Із господарських будівель монастиря досі збереглися руїни млина й сам броугауз: у колишній пивоварні тепер виставка «Карл Фрідріх Шінкель і Хорін».

ДжерелоEigenbetrieb Kloster Chorin: 3 kleine Rundgänge – Das Kloster Chorin in seiner Landschaft (Faltblatt, 2019); A. F. Riedel, Codex diplomaticus Brandenburgensis A XIII (1857), Nr. XXX

Землі обителі

Асканії щедро наділили монастир: острови в Парштайнському озері, села Пелітц, Плаве, Бродовін і Хорін з їхніми озерами, шпиталь в Одербергу й млин на Рагезе.

Згодом обитель купувала й отримувала в дар нові села, як-от Цітен і Брист. У найкращі часи її основні землі простягалися приблизно на 40 на 40 кілометрів.

Заради місця біля озера обитель обмінялася землею з вендським селом Рагезе, яке отримало 32 гуфи в Парштайні.

ДжерелоA. F. Riedel, Codex diplomaticus Brandenburgensis A XIII (1857), Nr. V (2.9.1258), XX (25.9.1275), XXV (27.6.1277); Klosterland e. V. (Faltblatt Chorin); Kloster Chorin: Geschichte (kloster-chorin.org)

Володіння обителі

Уже в XIII столітті обитель розширювала свої землі: 1275 року маркграфи Оттон і Альбрехт продали їй село Цітен, а 1277 року вона отримала в дар Брист. 1320 року князь Генріх Мекленбурзький підтвердив купівлю Гросс-Цітена в лицаря Редекіна. У XIV і XV століттях обитель і далі розширювала свої володіння.

Але 1542 року, за кілька років після Реформації в Бранденбурзі, монастир секуляризують. Про це розповість наступна епоха.

ДжерелоA. F. Riedel, Codex diplomaticus Brandenburgensis A XIII (1857), Nr. XX, XXV, LV; Klosterland e. V. (Faltblatt Chorin); J. Raue, Ein Mittelalterbild im Rahmen von Ordnung, Pflicht und Schönheit, in: N.-J. von Möllendorff, V. Ummenhofer (Hg.), Mittelalterbilder und Denkmalpflege, Bamberg 2023, S. 241–268

Кінець Асканіїв

1319 року помер маркграф Вальдемар, і його поховали в Хоріні. Наступного, 1320 року бранденбурзька лінія Асканіїв згасла, і марка лишилася без маркграфа.

Обителі, які Асканії заснували й обдарували, мусили шукати нових покровителів. 30 листопада 1320 року герцог Рудольф Саксонський узяв Хорін під свій захист.

ДжерелоA. F. Riedel, Codex diplomaticus Brandenburgensis A XIII (1857), regest of 30.11.1320; ADB 40 (1896) 677–687

Чоловік, що називав себе Вальдемаром

1348 року з’явився чоловік, який казав, що він маркграф Вальдемар і повернувся з довгого паломництва, хоча Вальдемара поховали в Хоріні ще 1319 року.

Багато міст і панів марки визнали його, але 1350 року його оголосили самозванцем. Хто він був насправді, джерела напевно не кажуть.

ДжерелоNDB 27 (2020) 294–295; ADB 40 (1896) 677–687

Земельна книга 1375 року

1373 року імператор Карл IV купив марку Бранденбург. Щоб знати її прибутки, він звелів скласти реєстр податків і повинностей, який тоді називали «Ландбух», тобто земельна книга.

За переліком запитань на місцях описали права й повинності майже всіх сіл Тельтова, Гафельланду, Цаухе, Барніму й Уккермарку. Підсумок не втішив імператора: більшість прибутків володаря давно було продано.

ДжерелоF. Escher, Die Mark Brandenburg unter den frühen Hohenzollern. Eine historische Einführung, in: P. Knüvener, D. Schumann (Hg.), Die Mark Brandenburg unter den frühen Hohenzollern, Berlin 2015, S. 17–24

Війна за Уккермарк

1420 року під Ангермюнде, недалеко від Хоріна, воювали маркграф і герцоги Помор’я.

Війни між ними за Уккермарк тривали до 1427 року.

ДжерелоStadt Angermünde, Stadtgeschichte; Encyclopaedia Britannica (1911)

Гусити під Еберсвальде

У квітні 1432 року гуситське військо вдерлося в марку Бранденбург. Найпівнічніше місце, куди воно, за джерелами, дійшло, це Герсдорф біля Еберсвальде.

Бернау 23 квітня вистояло перед ним.

ДжерелоU. Tresp, Hussiteneinfall in die Mark Brandenburg 1432, brandenburgikon (2018)

Кінець обителі

1542 року, за кілька років після запровадження Реформації в Бранденбурзі, монастир секуляризували й перетворили на державний маєток. Будівлі почали занепадати.

Ще 1797 року архітектор Давид Ґіллі побачив у руїні на березі Амтсзее мальовниче місце, і саме тому варте збереження. До східної стіни церкви тоді були прибудовані стайні й комори.

ДжерелоMuseum Eberswalde; Klosterland e. V.; Kloster Chorin: Geschichte (kloster-chorin.org)

Чума в Пренцлау

У 1709–1711 роках чума пройшла Уккермарком. У серпні 1710 року вона дісталася Пренцлау.

Влада запровадила карантин і перепустки здоров’я: хто подорожував, мав показати, що прибув із місцевості без пошесті.

ДжерелоF. Göse, Große Pest (1708–11), brandenburgikon (2020)

Осушення Одербруху

За шість років, з 1747 до 1753, мінливе русло Одеру з безліччю меандрів закріпили прокопами й дамбами. Канал між Гюстебізе й Гоензаатеном скоротив річку приблизно на 20 кілометрів.

Від 1753 року в осушеному Одербрусі селилися переселенці з різних країн Європи, і постали нові, рівно сплановані села.

ДжерелоJ. Peters, Die Zukunft des Oderbruchs, bpb (2012)

Французи в марці

14 жовтня 1806 року Пруссія зазнала поразки під Єною й Ауерштедтом, і французькі війська зайняли Берлін і марку.

Окупанти вимагали від міст і маєтків харчів і фуражу; сіно й солому для коней треба було постачати за короткий час.

ДжерелоR. Schmidt, Geschichte der Stadt Eberswalde, Bd. 2 ([1941]) 107–109; ADB 12 (1880) 685–686

Шінкель рятує руїну

У 1816–1817 роках Хорін ретельно обстежив архітектор Карл Фрідріх Шінкель. Він написав, що через рідкісність таких пам’яток у провінції зберегти цю руїну стає обов’язком.

1827 року на краю території збудували нову господарську будівлю, а 1828 року від церкви прибрали стайні й комори. Згодом Людвіг Персіус за дорученням короля Фрідріха Вільгельма IV знову взявся рятувати церкву. Східне крило втратило верхній поверх і капітульну залу в 1770-х роках; 1832 року його відремонтували за планами з кола Шінкеля.

У звіті для прусського будівельного відомства (чернетка від грудня 1816 року, остаточний текст від 8 січня 1817 року) Шінкель описав значні рештки монастирських будівель, багато в чому примітні як твори старонімецького зодчества («in vieler Hinsicht als Werke altdeutscher Baukunst merkwürdig»). Тоді церква без склепінь правила за клуню й дровітню. Кабінет гравюр у Берліні зберігає серію його рисунків Хоріна, зроблених, імовірно, здебільшого на місці.

Після перших робіт із 1834 до 1842 року на руїні знову нічого не робили. У липні 1842 року Людвіг Персіус оглянув церкву з доручення Фрідріха Вільгельма IV, зробив точні обмірні креслення й запропонував відновити її спершу настільки, щоб дати місце маленькій громаді («um der kleinen Gemeinde Platz in derselben zu geben»).

ДжерелоJ. Raue, Ein Mittelalterbild im Rahmen von Ordnung, Pflicht und Schönheit, in: N.-J. von Möllendorff, V. Ummenhofer (Hg.), Mittelalterbilder und Denkmalpflege, Bamberg 2023, S. 241–268; Museum Eberswalde (Th. Sander); Kupferstichkabinett SMB (SM 17b)

Холера 1831 року

1831 року холера вперше дійшла до Пруссії, а в серпні спалахнула в провінції Бранденбург.

Влада ставила санітарні кордони й забороняла сполучення з місцями, де лютувала хвороба.

ДжерелоR. Schmidt, Geschichte der Stadt Eberswalde, Bd. 2 ([1941]) 136–137; C. Jütte, Die Choleraepidemie 1831, LeMO, DHM (2015)

Хорін сьогодні

1997 року колишній монастир перейшов до місцевого управління Амт Бріц-Хорін. З 1964 року влітку церкву наповнює «Хорінське музичне літо», один із найвідоміших музичних фестивалів Бранденбурга, а в Амтсзее можна купатися.

Навколо озера ведуть пішохідні стежки, а безкоштовний застосунок «Kloster Chorin 3D» показує обитель за часів цистерціанців.

Усе, що ти будував у грі, можна побачити наживо: дорога з Берліна займає близько години.

ДжерелоKloster Chorin (kloster-chorin.org); Choriner Musiksommer e. V.; Kloster Chorin, Jahreskalender 2022

Повінь на Одері

У липні 1997 року Одер вийшов із берегів. 30 липня тріщина в дамбі біля Гоенвуцена дійшла до її гребеня, і здавалося, що Одербрух затопить.

Тисячі помічників урятували його: вони наповнили вісім мільйонів мішків із піском.

ДжерелоStaatskanzlei Brandenburg, Pressemitteilung zum Oderhochwasser 1997 (15.07.2017); J. Peters, Die Zukunft des Oderbruchs, bpb (2012)